Психологічний супровід перинатальних втрат

     До перинатальних втрат відносяться випадки позаматкової вагітності, невиношування вагітності, антенатальної та інтранатальної загибелі дитини, смерті новонародженого. Проблеми психологічного супроводу перинатальних втрат, фасилітація процесу горя і психотерапії у випадку ускладненого переживання горя є дуже важливі як для медичної, так і для психологічної спільноти. Від успішності їх вирішення залежить підвищення якості медичного обслуговування і покращення якості життя пацієнтів, вирішення демографічних завдань, що стоять перед суспільством.

     Тема смерті значною мірою є табуйованою як в побуті, так і в системі медичного та психологічного обслуговування населення. Як результат цього – методичні рекомендації по наданню психологічної та психотерапевтичної допомоги при перинатальних втратах в цій сфері не розроблені.

     Медичні працівники жіночих консультацій та пологових будинків через те, що їх професія безпосередньо пов’язана з проблемами життя і смерті, нерідко вимушені повідомляти пацієнтці та її близьким про внутріутробну загибель дитини. При цьому спеціальної підготовки, що дозволяє психологічно грамотно повідомити про втрату, кваліфіковано обговорити  з жінкою тему смерті, медичні працівники, досить часто не мають.

     Тому вони вимушені діяти у відповідності зі своїми особистими уявленнями про те, що і як слід говорити про смерть. Нерідко це приводить до ятрогеній, погіршення психічного стану жінки. Пацієнтки і близькі часто не задоволені взаємодією з медперсоналом. Навіть при об’єктивно бездоганному наданні медичної допомоги, у випадку перинатальної втрати нерідкі випадки несправедливого звинувачення медичних працівників у тому, що відбулось. Це пов’язано з високим рівнем тривоги спеціалістів, що викликана необхідністю торкатись такої екзистенційно значимої теми, як смерть. В медичних працівників, що постійно опиняються в подібних ситуаціях, можливий розвиток синдрому емоційного вигорання. В таких випадках психологи рекомендують медикам відвідувати так звані групи Балінта, де  спільнота психологів допомагає їм справитись з різними ситуаціями, які можуть виникати в процесі професійної діяльності.

     Практичний супровід втрати вимагає міждисциплінарного підходу. Знання психології та основ консультування втрат необхідні як спеціалістам сфери психічного здоров’я, так і акушерам-гінекологам, неонатологам-реаніматологам, середньому і навіть молодшому медичному персоналу.

     Перинатальні втрати поєднують фізичну втрату( смерть дитини) та символічну ( невдала спроба набути новий статус матері і батька). Перинатальна втрата також є психічною травмою, так як викликає переживання, що мають тривалу дію на психіку людини. Така психічна травма як наслідок стресу, може провокувати само -руйнівну поведінку( Аверьянов В.В., 2006). Відреагування ситуації психічної травми потребує певного часу. І часу потрібно тим більше, чим сильнішою була травма.

      Процес переживання горя умовно поділяють на 4 стадії.

Стадія I Шок, ступор, протест ( триває до двох тижнів)

Стадія II Пошук і печаль( приблизно до трьох місяців) В цей час жінка може мати непереборне бажання знову завагітніти.

Стадія III Дезорієнтація ( між 5 і 9 місяцем після втрати, може тривати рік або й більше)

Стадія IV Реорганізація ( приблизно між 18 і24 місяцями після втрати)

     Практично всі автори вказують, що цикл переживання горя може тривати до двох років. В деяких джерелах вказується, що цикл горя через смерть дитини деколи може тривати до 5 років.

     При умові гармонійних подружніх стосунків, підтримуючій сімейній атмосфері, своєчасно надій психологічній допомозі, відновлюються соціальні та емоційні контакти зі світом. Жінки більш адекватно оцінюють ситуацію, починають бачити перспективи подальшого життя, будувати реальні плани на майбутнє. Жінка прощається з минулим, вчиться зберігати пам’ять про нього і в той же час жити в теперішньому. Суб’єктивно покращуються самопочуття, стабілізується режим сну і харчування. Проходять ангедонія: повертається здатність спонтанно посміхатись і радіти, отримувати задоволення. Жінка починає слідкувати за своєю зовнішністю. Життя знову набуває смислу.

     Особливості протікання переживання горя залежать від характеру втрати, сімейної ситуації, індивідуальних особливостей людини, етнічної та релігійної приналежності.

     В медичній практиці західних країн основна роль в супроводі емоційної реакції на втрату відводиться середньому медичному персоналу, котрий пройшов відповідну підготовку. Психолог і психотерапевт розглядаються як спеціалісти, що працюють з патологічною ситуацією. В США активну роботу проводять групи підтримки, куди сім’я по можливості направляється. Зустрічі груп проходять один-два рази в місяць і мають певну тематику. Крім консультанта, що здійснює супровід сім’ї в цей період, в команду спеціалістів входять соціальні працівники, священники. Як правило вони дотримуються  однакових поглядів на проблеми  з надання допомоги при перинатальній втраті. Таким чином, здійснюється довготривала підтримка і моніторинг можливих відхилень. В наявності є велика кількість брошур, що містить інформацію та рекомендації по переживанню практично будь-якого виду втрати. Члени сім’ї, котра перенесла перинатальну втрату, з терапевтичною ціллю заохочуються до творчої діяльності ( різноманітні арт-терапевтичні техніки), до різних ритуалів – посадка дерева, написання прощального листа,запалювання свічок та ін.

     Ускладнення протікання процесу переживання горя є показом до лікування жінок в лікарів-психотерапевтів. Психологічних консультацій та психологічного супроводу таким пацієнтам, як правило, недостатньо.

     В ТОКПЦ ,,Мати і дитина” жінки, яким важко самостійно пройти цей складний період їх життя, мають можливість отримати  консультацію та психоемоційну підтримку практичного психолога

Практичний психолог     

Тимчак Алла Михайлівна